площа - 91,065 км2, 10 населених пунктів, в яких проживає - 2549 осіб (3 місце в громаді)
Розподіл населення за рідною мовою в громаді в цілому за даними перепису 2001 року: українська – 89,05%, молдовська – 6,11%, російська – 4,28%, болгарська – 0,29%, грецька – 0,04%, гагаузька – 0,04%
село Старосілля - (UA51140130480040108) розташовано за 4 км на північ від центру громади, площа 1,143 км², поштовий індекс 67420, середня висота над рівнем моря 142 м.
Село «Слободзея» було заснована у 1921 році переселенцями з однойменного молдовського села. В лютому 1945 було перейменовано на Старостине, на честь Старостіна Петра Івановича ‒ організатора більшовицького збройного заколоту проти УНР в Одесі. 19 вересня 2024 року Верховна Рада України підтримала перейменування села Старостине на Старосілля в рамках декомунізації.
Освіта:
- Комунальний заклад "Старостинська гімназія Роздільнянської міської ради Одеської області", вул. Центральна 28А
Релігія:
- Церква Святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона (УПЦ Московського патріархату) вул. Фрунзе(?), 4
Динаміка населення:
- 1989 р. – 450 осіб, 2001 р. – 489 осіб, 2011 р. – 561 особа, 2018 р. – 600 осіб. 
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 92,58%, молдовська - 4,74%, російська - 2,68%
село Бакалове - (UA51140130040025753), розташовано за 4 км на північний схід від центру громади, на автомобільній дорозі місцевого значення О161930 Роздільна-Понятівка-Кошари-Знам’янка, площа 0,498 км², поштовий індекс 67401, середня висота над рівнем моря 101 м.
Перші згадки про хутір Бокалов дотуються 1856 роком, коли тут було 16 дворів колоністів з Катаржино. Вже до 1859 року кількість господарств зросла до 35. У другій половині XIX століття хутір розвивався як багатонаціональне поселення: згадуються болгари, росіяни та німці. В 1887 році тут діяли корчми та лавка. У 1906 році Бакалове (вже з сучасною назвою) мало статус товариства болгар, з церковно-парафіяльною школою та 10 дворами. Після революції 1917 року село увійшло до Одеської губернії, а за переписом 1920 року тут проживало 327 осіб, переважно болгар. У 1924 році його включили до Роздільнянської сільради Одеської округи. Після Другої світової війни (1946) Бакалове належало до Велізарівської сільради.
Динаміка населення:
- 1859 р. - 108 осіб, 1887 р. - 265 осіб, 1896 р. – 314 осіб, 1906 р. – 50 осіб, 1920 р. - 327 осіб, 1989 р. – 155 осіб, 2001 р. – 156 осіб, 2018 р. - 128 осіб 
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 80,13%, молдовська – 15,38%, болгарська – 2,56%, російська – 1,92%
село Велізарове - (UA51140130140043686), розташоване в балці «Свина» за 2,5 км на південь від центру громади на автомобільній дорозі районного значення С161901 Роздільна – Старостине - Надія, площа 0,356 км², поштовий індекс 67403, середня висота над рівнем моря 109 м.
Вперше згадується на карті 1821 року під назвою «Велізаріевка». В 1859 році власницький присілок 1-го стану Тираспольського повіту Херсонської губернії, нараховувалося 17 дворів з 108 мешканцями. Сусідній присілок Катеринівка мав 30 дворів і 82 жителі. До 1896 року село значно зросло - 33 двори з 152 мешканцями (69 чоловіків, 83 жінки) у складі Розаліївської волості. Землі належали місцевим поміщикам: Брюль Анні Клеофасівні (250 десятин), Гіне Ользі Клеофасівні (266 десятин), Григор'євій Юлії Клеофасівні (245 десятин) та Томашевській Марині Лаврентіївні. У 1906 році Велізаровка налічувала 32 двори з 204 жителями. Тут проживали українці, німці, були колодязі та став. На початку ХХ ст. Катеринівка була перейменована на «Косинково», а в подальшому приєднана до Велізаріевки. У 1946 році село стало центром Велізарівської сільради. У 1960-х роках до його складу увійшов хутір Старостине.
Динаміка населення:
- 1859 р. – 108 та 82 особи, 1989 р. – 159 осіб, 2001 р. – 175 осіб, 2011 р. – 182 особи, 2018 р. - 139 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 79,55%, молдовська – 10,80%, російська – 8,52%, болгарська – 1,14%
село Надія - (UA51140130310012174) розташовано за 12 км на північ від центру громади та 2,7 км на південний схід від залізничної станції «Мигаєве», площа 0,743 км², поштовий індекс 67424, середня висота над рівнем моря 151 м.
Село було засноване у 1920 році як нове поселення в період післяреволюційних змін.
Динаміка населення:
- 1989 р. – 229 осіб, 2001 р. – 187 осіб, 2010 р. – 152 особи, 2018 р. – 153 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 86,63%, молдовська – 6,95%, російська – 6,42%
село Новий Гребеник - (UA51140130320046389) розташовано при балці «Свина» за 7,5 км на північ від центру громади, площа 0,817 км², поштовий індекс 67425, середня висота над рівнем моря 120 м.
Села «Гребеник» та «Комарівка» були засновані поруч у 1920 році як нові поселення в період післяреволюційних змін, згодом «Комарівка» зникла.
Динаміка населення:
- 1989 р. - 36 осіб, 2001 р. - 23 особи, 2011 — 22 особи, 2018 р. – 26 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 82,61%, російська – 17,39%
село Нові Чобручі - (UA51140130330070013) розташовано за 900 м. на північ від центру громади, площа 1,179 км², поштовий індекс 67481, середня висота над рівнем моря 145 м.
Аграрна колонія «Чобручі», з'явилась на північ від селища Роздільна в 1896 році вихідцями з однойменного села (нині Слободзейський район, Молдова)
Динаміка населення:
- 1989 – 776 осіб, 2001 – 882 особи, 2011 – 933 особи, 2012 – 1123 особи, 2013 – 1111 осіб, 2014 – 1109 осіб, 2016 – 1086 осіб, 2019 – 1052 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 95,36%, російська – 3,96%, молдовська – 0,57%, грецька – 0,11%
село Парканці - (UA51140130400039785) розташовано за 9,5 км на північ від центру громади та 400 м на схід від залізничної платформи «Надія», площа 0,982 км², поштовий індекс 67426, середня висота над рівнем моря 153 м.
Вперше згадується у 1856 році як «Парканські хутри» поміщика Гаюса у складі Тираспольського повіту Херсонської губернії. Найбільшого розквіту поселення досягло у 1887 році, коли тут мешкало 734 особи. Вже через дев’ять років (1896) населення зменшилось майже вдвічі (103 двори з 306 жителями). У 1946 році село входило до Шевченківської сільради.
Динаміка населення:
- 1887 р. – 734 особи, 1896 р. – 306 осіб, 1920 р. – 262 особи, 2018 р. - 101 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 81,73%, молдовська – 11,54%, російська – 6,73%
село Слобідка - (UA51140130460020706) розташовано при балці «Свина» за 8 км на північ від центру громади, площа 0,671 км², поштовий індекс 67427, середня висота над рівнем моря
«Слободзея Молдавська» веде свою історію з початку 1924 року, коли вона фігурувала у складі Шевченківської сільради Янівського району Одеської округи. В 1945 році селище було перейменоване на Слобідку.
Освіта:
- Комунальний заклад "Слобідський ліцей Роздільнянської міської ради Одеської області", вул. Центральна, 1
Динаміка населення:
- 1924 р. – 203 особи, 1989 р. – 142 особи, 2001 р. – 173 особи, 2011 р. – 190 осіб, 2018 р. - 195 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 90,17%, російська – 5,78%, молдовська – 4,05%
село Сухе - (UA51140130490065448), розташовано за 12 км на північний схід від центру громади, площа 0,954 км², поштовий індекс 67428, середня висота над рівнем моря 143 м.
Вперше згадується у 1887 році як хутір Свина Балка Понятівської волості з населенням 48 осіб. Землі належали родині Кршижановських: вдові колезького асесора Юлії Іванівні та її дітям Івану, Володимиру і Марії Ніколаєвій (716 десятин). До 1896 року хутір нараховував 8 дворів з 38 мешканцями, а до 1906 року - лише 3 двори з 14 жителями. У 1916 році поселення, вже під назвою Сухий, мало 60 мешканців. За переписом 1920 року на хуторі було 11 домогосподарств з 59 особами, де переважали німецькомовні сім'ї (8 з 11). Станом на 1 вересня 1946 року село під сучасною назвою Сухе входило до Шевченківської сільради. Складається село с єдиної вулиці – Виноградна
Динаміка населення:
- 1887 р. - 48 осіб (25 чол., 23 жін.), 1896 р. - 38 осіб (18 чол., 20 жін.), 1906 р. - 14 осіб (7 чол., 7 жін.), 1916 р. - 60 осіб (28 чол., 32 жін.), 1920 р. - 59 осіб (26 чол., 33 жін.), 1989 р. - 134 особи (58 чол., 76 жін.), 2001 р. - 130 осіб, 2010 р. - 125 осіб, 2011 р. - 120 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 89,31%, молдовська – 7,63%, російська – 2,29%, гагаузька – 0,76%
село Шевченкове - (UA51140130500011286) розташовано за 9 км на північ від центру громади, площа 0,671 км², поштовий індекс 67421, середня висота над рівнем моря 98 м.
До 1859 року селище вже фігурує як Чекмежієва з 35 дворами та 201 жителем у складі Тираспольського повіту Херсонської губернії. Землі належали родині Кршижановських: вдові колезького асесора Юлії Іванівні та її дітям Івану, Володимиру і Марії Ніколаєвій (1478 десятин). В лютому 1945 року село було перейменоване на Шевченкове на честь Тараса Шевченка. На 1 вересня 1946 року воно стало центром Шевченківської сільради, до якої входило 9 навколишніх сіл. У 1973 році тут розміщувався господарський центр колгоспу "Победа".
Динаміка населення:
- 1859 р. - 201 особа, 1887 р. - 244 особи, 1896 р. - 88 осіб, 1906 р. - 255 осіб, 1916 р. - 200 осіб, 1920 р. - 225 осіб, 1924 р. - 1669 осіб, 1989 р. - 61 особа, 2001 р. - 38 осіб, 2010 р. - 30 осіб, 2011 р. - 30 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 89,47%, молдовська – 5,26%, російська – 5,26%
