46.651371, 29.962906Костел Пресвятої Трійці був збудований у 1892 році німецькими католиками колонії Кандель (нині частина селища Лиманське, раніше село Рибальське). Католицька громада Канделя довго користувалася тимчасовими спорудами для богослужінь, але згодом зібрала кошти та збудувала просторий мурований храм у стилі неороманської архітектури. В інтер'єрі храму було встановлено мармуровий вівтар та розміщено сакральні скульптури роботи відомих європейських майстрів.
Освячення костелу здійснив у 1892 році єпископ Антон Церр, після чого храм став духовним і культурним центром для численної громади колонії.
У радянський період костел використовували як зерносховище, що призвело до значних пошкоджень споруди: внаслідок пожеж було втрачено дах і частково внутрішні конструкції.
Нині будівля храму перебуває у стані руїн, збереглися лише кам’яні стіни та колони. Ці залишки споруди занесено до реєстру пам'яток культурної спадщини під номером 51-239-0002. Зараз руїни, розташовані на території Лиманського будинку-інтернату, використовуються як склад вугілля. Незважаючи на занепад, костел Пресвятої Трійці залишається символом релігійного та історичного минулого німецьких колоністів регіону.
Костел Успіння Пресвятої Діви Марії в колонії Зельц (селище Лиманське) був одним із найбільш монументальних католицьких храмів на півдні України, збудований німецькими колоністами-католиками, які прибули до Херсонської губернії у 1808 році. Спочатку громада спорудила дерев’яну каплицю у 1821 році, однак із зростанням населення і заможності колонії в кінці ХІХ століття було вирішено звести великий кам’яний костел. Будівництво храму тривало с 1890-х по 1901 рік.
Храм був збудований у неороманському стилі з елементами ренесансу. Розташована у самому центрі колонії, будівля вирізнялася класичною симетрією фасаду, масивними арками, високими вікнами з вітражами, а також значним внутрішнім простором. Мала три нефи, дві високі вежі (приблизно 58 м), а інтер’єр прикрашав багатий вівтар, статуї та фрески оздоблення яких коштували понад 110 тисяч рублів, що свідчить про масштабність проекту.
Поряд із храмом функціонувала парафіяльна школа, яку відвідувало понад 200 дітей.
Після більшовицької революції 1917 року, костел був закритий, а майно — конфісковане.
Сьогодні колишній костел Успіння Пресвятої Діви Марії - це руїни з охоронним статусом як пам'ятка культурної спадщини України (2013, № 51‑239‑0001). Він нагадує про велич духовного і культурного життя німецьких колоністів, які понад сто років створювали і підтримували багату релігійну традицію на півдні України.
Костел святого Йосипа був збудований у 1863 році німецькими колоністами-католиками в колонії Страсбург (нині село Кучурган), що входила до складу Херсонської губернії. Це був мурований храм, зведений громадою колоністів на місці первісного дерев'яного молитовного дому 1818 року. В 1908 році храм було освячено єпископом Тираспольським Йосипом Кесслером. Парафія при костелі мала власного пастора і школу, обслуговуючи понад три тисячі.
Після завершення Другої світової війни, коли німецьке населення колонії Страсбург було виселене, костел втратив своє первісне призначення. Вже в 1950-х роках радянська влада перебудувала будівлю костелу на клуб. При цьому частково збереглися лише південна та східна стіни храму, а внутрішні приміщення було переобладнано під потреби культурних заходів-вівтарну частину зайняла сцена. На сьогодні споруда колишнього костелу святого Йосипа функціонує як будинок культури, хоча в її конструкції й інтер'єрах ще помітні елементи первісної архітектури, що нагадують про її історичне минуле.
Костел святого Архангела Михаїла був збудований у 1862 році в німецькій колонії Баден (нині південна частина села Кучурган, раніше село - Очеретівка). З моменту заснування громада була римо-католицькою, і в перші десятиліття користувалася тимчасовими молитовними спорудами. Будівництво власного мурованого костелу коштом місцевих парафіян завершили тут на рік раніше, ніж у Страсбурзі - 1862 року, а у жовтні 1887 року храм консекрував єпископ Тираспольський Антон Церр. У цій парафії 5 травня 1875 року народився майбутній єпископ Олександр Фрізон. Перед І св. війною до двох тисяч парафіян обслуговував куратор о. Рафаїл Лоран. При костелі діяла школа, в якій навчалися діти колоністів, а також проживав священник. Костел мав характерні риси неороманського стилю, поширеного серед німецьких колоністів: симетричну композицію, високі вікна, стриману оздобу фасадів та вежу. В Очерітівці була також цвинтарна каплиця Пресвятої Богородиці, споруджена 1913 року мешканцями села.
Після виселення німецького населення у 1944 році, як і багато інших культових споруд на півдні України, костел було закрито, а згодом - зруйновано. До нашого часу костел святого Архангела Михаїла нажаль не зберігся.
Костел святого Архангела Гавриїла (відомий також як Церква Святих Ангелів-Охоронців) в колонії Ельзас (нині село Щербанка), було закладено 13 травня 1891 року, а вже 25 жовтня 1892 року було урочисто освячено. Це був великий храм завдовжки понад 50 метрів і завширшки 20 метрів, із трьома вівтарями, центральною навою та вежею заввишки 46 метрів. У 1911 році в костелі встановили орган і чотири дзвони, що підкреслювало його важливість як духовного центру громади. Перед І світовою війною римо-католиків поселення Ельзас, яке вже тоді називали також Щербанкою, обслуговували настоятелі о. Йосиф Нольд (до 1914 року) та о. Фердинанд Гірш (від 1915 року). Парафія Elsass утримувала священника, дві католицькі школи, де навчалося понад 250 учнів, і залишалася активною аж до 1944 року.
Після депортації етнічних німців під час Другої світової війни костел перестав виконувати релігійні функції. У 1950-х роках його було перебудовано під шкільний спортзал, а високу вежу знесено. Незважаючи на радикальні зміни, будівля частково зберіглася до нашого часу: уціліли муровані стіни та загальне внутрішнє планування. Сьогодні колишній костел перебуває в аварійному стані, не має офіційного охоронного статусу, але залишається важливим історичним свідченням релігійної та архітектурної спадщини німецьких колоністів Південної України.
Костел святого Йосипа на пагорбі західної околиці німецької колонії Лангенберг (поруч із селом Понятівка) католицька громада чорноморських німців у 1867 році збудувала мурований храм. Який став духовним і громадським центром місцевих католиків і обслуговував парафіян із навколишніх поселень. До кінця ХІХ століття у Понятівці діяли католицька школа та пошта, а парафія налічувала понад дві тисячі вірян.
У 1944 році, під час Другої світової війни, більшість німецьких мешканців села було евакуйовано, і костел залишився без громади. Після війни будівлю почали використовувати як склад, а в 1972 році її частково перебудували: до північної та західної стін прибудували двоповерховий блок, а на місці вівтаря встановили сцену, перетворивши храм на сільський Будинок культури. Після 2017 року інтер’єр зазнав подальших змін, однак кам’яні стіни та основний об’єм середини ХІХ століття збереглися. Сьогодні споруда стоїть порожньою та не має охоронного статусу, але залишається помітною пам’яткою німецької католицької спадщини.
Євангелічна (лютеранська) церква в німецькій колонії Кассель (нині село Великокомарівка) була зведена в першій половині ХІХ століття німецькими переселенцями. Перші богослужіння проводили у простому молитовному домі, але вже до 1830-х років громада звела кам’яну церкву в центрі поселення. У 1851 році Кассель став самостійною лютеранською парафією, а до 1862 року тут діяли кірха, пасторат і школа, яку відвідували понад 250 дітей. Храм був характерним для лютеранської архітектури того часу - з високим шпилем, стриманим фасадом і функціональним внутрішнім простором, придатним як для богослужінь, так і для громадських зборів. На початку ХХ століття кірха була духовним осередком для колоністів і визначальною домінантою села.
Після депортації німецького населення в 1944 році кірха спорожніла, і в 1950-х роках радянська влада перетворила її на склад для колгоспних потреб. У другій половині ХХ століття будівля втратила дах і шпиль, а до наших днів дійшли лише частково збережені кам’яні стіни. Сьогодні споруда перебуває в руїнах, не має охоронного статусу, але залишається видимим символом німецької лютеранської спадщини в південній Україні.
Євангелічна лютеранська церква Гофнунгсталя - у 1840 - 1842 роках громада Гофнунгсталя (нині село Цебрикове) власним коштом звела в центрі села велику кам’яну кірху, а 1847-го встановила в ній орган, що підкреслював заможність і культурні амбіції колоністів. Храм, знаний просто як Evangelische Kirche Hoffnungstal, із високою вежею та зеленим металевим дахом став головною домінантою села й духовним осередком для кількох поколінь чорноморських німців.
Після депортації німецького населення у 1944 році богослужіння припинилися, а споруду перетворили спершу на склад, потім на господарські приміщення; у повоєнні десятиліття кірха втратила дах і шпиль. Сьогодні від колишньої лютеранської святині збереглися лише частково стоячі кам’яні стіни, які, попри відсутність охоронного статусу, нагадують про «Долину Надії» та її колись потужну німецьку громаду.
