площа - 251 км² Населення - 7045 осіб, , населених пунктів – 21 (село Ангелінівка, село Бугай, село Вапнярка, село Гаївка, село Гетьманці, село Дружба, село Івано-Миколаївка, село Лучинське, село Марківка, село Нове, село Новокостянтинівка, село Новокрасне, село Павлівка, село Петрівка, село Плавневе, село Розалівка, село Степанівка, село Труд-Гребеник, село Труд-Куток, село Широке, село Яковлівка) Степанівська сільська рада: 67430, Одеська обл., Роздільнянський район, с. Степанівка, вул. Дружби, 27
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року в громаді в цілому: українська - 78.29%, російська - 19.50%, молдовська - 2.02%, румунська - 0.43%, інші - 0.38%, гагаузька - 0.29%, білоруська - 0.20%, болгарська - 0.06%, вірменська - 0.03%, угорська - 0.01%
село Ангелінівка - (UA51140150020029731) розташовано на автомобільній дорозі регіонального значення Р 33 в 12 км. на північ від центру громади та в 4.5 км. на схід від молдовсько-українського кордону, площа 1,494 км², поштовий індекс 67458, середня висота над рівнем моря 16 м.
За археологічними знахідками встановлено, що за часів Османської імперії на цій території існував чифлік бендерських пашів, де були поховані імам Халіл Ефенді та Омар-паша (1775–1776 рр.). Перші офіційні згадки про поселення під назвами Сапаритова та Эксапаритова фіксуються в документах Херсонської губернії до 1856 року. Після входження до складу Російської імперії село отримало назву Ангелінівка і у 1859 році вже значилося як власницьке селище Тираспольського повіту з 10 дворами. До 1887 року населення зросло до 240 осіб, а в 1896 році село налічувало 54 двори, земську школу та інфраструктуру. Після революції 1917 року село увійшло до Одеської губернії, а згодом — до УРСР. На 1 вересня 1946 року входило до складу Деминської сільської Ради, а в першій половині 1960-х років Деминське увійшло до складу Ангелініви (південна частина села).
Релігія:
- СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКА Церква (УПЦ Московського патріархату) вул. Котовського(?), 74
Динаміка населення:
- 1859 р. - 84 особи, 1887 р. - 240 осіб, 1896 р. - 293 особи, 1906 р. - 349 осіб, 1916 р. - 218 осіб, 1920 р. - 315 осіб, 1989 р. - 258 осіб, 2001 р. - 278 осіб, 2018 р. - 326 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 88,13%, російська - 8,27%, молдовська - 2,52%, інші - 1,08%
село Бугай - (UA51140150030053106) розташовано в балці «Бугай», на автомобільній дорозі обласного значення О160811 (КПП "Гребеники" - Знам'янка) в 17 км. на північний захід від центру громади та в 4 км. на північ від молдовсько-українського кордону, площа 0,519 км², поштовий індекс - 67454, середня висота над рівнем моря 81 м.
Населений пункт Бугай, існував ще з часів Османської імперії. В 1856 році згадується як володіння поміщика Гаюса. До 1859 року поселення розрослось до 18 дворів. Панське село, де у 1892 році дворяни Гаюси володіли 1771 десятиною землі, стрімко розвивалось: від 152 мешканців у 1887 році до 230 у 1896 році. За радянської влади увійшов до Одеської губернії. С 1946 по 1956 роки був центром сільради.
Динаміка населення:
- 1859 р. - 83 особи, 1887 р. - 152 особи, 1896 р. - 230 осіб, 1906 р. - 188 осіб, 1916 р. - 305 осіб, 1920 р. - 323 особи, 1989 р. - 35 осіб, 2001 р. - 13 осіб, 2019 р. – 3 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська 69,23 %, російська 23,08 %, молдовська 7,69 %
село Вапнярка - (UA51140150040046793 ) розташоване в відвершку балки «Мігаєва» на автомобільній дорозі С161920 (Труд – Гребенники – Вапнярка), в 900 м. на північ від колійного посту Одеської залізниці «Надія» та в 19 км. на північ від центру громади, площа - 0,518 км², поштовий індекс - 67402, середня висота над рівнем моря - 152 м.
Була заснована у другій половині ХІХ століття як хутір на землях Гаюса Костянтина Івановича (спадковий дворянин). У 1887 році тут проживало 37 осіб, а до 1896 року населення зменшилось до 5 мешканців у одному дворі. На початку ХХ століття село почало відроджуватись - у 1906 році тут налічувалось 12 дворів з 74 мешканцями, переважно українцями, які орендували землі у барона Клодта фон-Юргенсбурга. Складається с єдиної вулиці – Київська.
Динаміка населення:
- 1887 р. - 37 осіб, 1896 р. - 5 осіб, 1906 р. - 74 особи, 1916 р. - 57 осіб, 1920 р. - 93 особи, 1989 р. - 51 особа, 2001 р. - 54 особи, 2018 р. - 46 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська 87,04 %, молдовська 9,26 %, російська 3,70 %
село Гаївка - (UA51140150050060575) розташоване на правому березі річки «Кучурган» на автомобільній дорозі С161920 (Труд – Гребенники – Вапнярка) за 12.5 км. на північ від центру громади та за 3 км на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 2,658 км², поштовий індекс - 67411, середня висота над рівнем моря 29 м.
Засновані у першій половині XIX століття як власницькі хутори поміщиків Гаюсів, населений пункт вперше згадується у 1856 році яке окремі хутори: Гаївка (6 дворів) і Товстуха (4 двора) у складі Тираспольського повіту Херсонської губернії. До 1887 року хутір Гаївка, що входив до Ново-Петрівської волості, налічував 135 мешканців. На початку XX століття (1906 р.) населення зросло до 81 особи, які мешкали в 22 дворах та працювали на землях економії Гаюса С… Івановича. На картах 40х років XX ст. присутні вже три окремих населених пункти (с півночі на південь) - Гаївка, Товстуха та Нейланд, які у першій половині 1960-х років були об'єднані в одне село під назвою Гаївка.
Освіта:
- Гаївська філія "Початкова школа - заклад дошкільної освіти" Яковлівського опорного закладу загальної середньої освіти Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, вул. О.Пікула, 100-А
Релігія:
- СВЯТО-ПОКРОВСЬКА Церква (УПЦ Московського патріархату) вул. Колгоспна, 12
Динаміка населення:
- 1887 р. - 135 осіб, 1896 р. - 47 осіб, 1906 р. - 81 особа, 1916 р. - 69 осіб, 1920 р. - 133 особи, 1989 р. - 536 осіб, 2001 р. - 590 осіб, 2019 р. - 604 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 85,42%, російська - 9,49%, молдовська - 1,53%, гагаузька - 0,17%, інші - 3,39%
село Гетьманці - (UA51140150060042478) розташоване за 13.5 км на північ від центру громади та за 3 км. на північний захід від залізничної станції «Роздільна-Сортувальна», площа - 0,679 км², поштовий індекс - 67404, середня висота над рівнем моря - 128 м.
Вперше згадується в 1856 році як Гетьманський хутір поміщика Гаюса (Костянтина Івановича) з 8 дворами. В 1920-ті роки Радянська влада скорочує назву до Гетьманці, усуваючи "поміщицькі елементи".
Динаміка населення:
- 1896 р. - 128 осіб, 1906 р. - 86 осіб, 1916 р. - 126 осіб, 1920 р. - 166 осіб, 1989 р. - 34 особи, 2001 р. - 24 особи, 2018 р. - 10 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 87,50%, молдовська - 8,33%, російська - 4,17%
село Дружба - (UA51140150210037353) розташоване за 8 км. на північний схід від центру громади та 2.5 км на північний захід від залізничної станції «Роздільна», площа - 0,683 км² поштовий індекс - 67405, середня висота над рівнем моря - 121 м.
16 травня 1964 року вже існуючий хутір - Дружка отримав назву - Дружба.
Динаміка населення:
- 1989 р. - 28 осіб, 2001 р. - 18 осіб, 2018 р. - 20 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська 66,67 %, російська 22,22 %, молдовська 11,11 %
село Івано-Миколаївка - (UA51140150070097816) розташоване за 5.5 км. на південний схід від центру громади та за 3.5 км. на північний схід від прикордонної проміжної залізничної станції «Кучурган», площа - 0,166 км², поштовий індекс - 67434, середня висота над рівнем моря - 108 м.
Село засноване у 1893 році. У 1946 році входило до Степанівської сільради, у 1964-му перейшло до Кучурганської, а до 1984 року повернулося до Степанівської.
Динаміка населення:
- 1989 р. - 41 особа, 2001 р. - 6 осіб, 2018 р. - 4 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- російська 66,67 %, українська 33,33 %
село Лучинське - (UA51140150080085687) розташоване на правому березі річки «Кучурган» за 7 км. на північний захід від центру громади безпосередньо на молдовсько-українському кордоні, площа 2,011 км², поштовий індекс - 67483, середня висота над рівнем моря - 11 м.
На карті 1863 року зафіксовані три окремих поселення: Салунська Девка (Никольське), Веровка та хутір Лучинського, розташовані праворуч річки Кучурган с півночі на південь. У 1887 році хутір Лучинського налічував 22 мешканці у складі Розаліївської волості Тираспольського повіту. На початку ХХ століття (1916 р.) населення зросло до 105 осіб. У 1920 році, вже під радянською владою, хутір у складі Одеської губернії мав 54 мешканці (переважно німецькомовних - 5 з 9 домогосподарств). Після жовтневого перевороту Салунська Девка була перейменоване в Велику Федорівку, а Веровка та хутір Лучинського обєднали під назвою Єлізоветпіль.
Динаміка населення:
- 1887 р. - 22 особи, 1896 р. - 103 особи, 1916 р. - 105 осіб, 1920 р. - 54 особи, 1989 р. - 575 осіб, 2001 р. - 590 осіб, 2019 р. - 725 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 89,71%, російська - 6,24%, гагаузька - 2,70%, молдовська - 0,84%, білоруська - 0,51%
село Марківка - (UA51140150090049172) розташоване за 15 км на південь від центру громади на автошляху Р 33, площа - 1,601 км², поштовий індекс - 67410, середня висота над рівнем моря 14 м.
Засноване у другій половині ХІХ століття під назвою Наксія (Марко-Гаюсова), вперше згадується у 1887 році у складі Ново-Петрівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії з населенням 57 осіб. До 1896 року село розрослося до 188 мешканців у 25 дворах, маючи власний винний склад. На початку ХХ століття (1906 р.) населення досягло 235 осіб у 35 дворах. Після революції 1917 року село де переважала українська мова (53 домогосподарства) увійшло до Одеської губернії. 1 лютого 1945 року поселення було перейменоване на Марківку.
Біля села на березі річки «Кучурган» виявлено знаряддя праці пізнього палеоліту (40—13 тис. років тому).
Освіта:
- Марківська філія Яковлівського опорного закладу загальної середньої освіти Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Шевченка, 45 а
Динаміка населення:
- 1989 р. – 262 особи, 2001 р. – 304 особи, 2018 р. – 305 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська 94,41 %, російська 4,28 %, молдовська 1,32 %
село Нове - (UA51140150100012442) розташоване за 13 км. на північний захід від центру громади (с.Степанівка) безпосередньо на молдовсько-українському кордоні, площа - 0,494 км², поштовий індекс - 67468, середня висота над рівнем моря - 45 м.
Вперше згадується у 1896 році як хутір «Нова Наксія» Ново-Петрівської волості з 5 дворами та 34 мешканцями. На початку ХХ століття (1906 рік) населення зросло до 44 осіб у тих же 5 дворах, де переважало українське населення. 1 лютого 1945 року поселення отримало сучасну назву Нове.
Динаміка населення:
- 1896 р. - 34 особи, 1906 р. - 44 особи, 1916 р. - 3 особи, 1920 р. - 18 осіб, 1946 р. - у складі Бугайської сільради, 1989 р. - 52 особи, 2001 р. - 36 осіб, 2019 р. - 28 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська 97,22 %, болгарська 2,78 %
село Новокостянтинівка - (UA51140150110017796) розташоване в балці «Мігаєва» за 7 км. на північ від центру громади (с.Степанівка) , площа - 2,33 км², поштовий індекс - 67414, середня висота над рівнем моря - 42 м.
Вперше згадується у 1887 році як хутір Ново-Костянтинівка Ново-Петрівської волості з 226 мешканцями. До 1896 року село значно розрослось - 45 дворів та 367 жителів, з'явилась корчма. На початку ХХ століття (1906 рік) населення досягло піку - 426 осіб у 65 дворах, де переважало українське населення, яке працювало десятинниками на землях барона Клодта фон-Юргенсбурга. Після революції 1920 року село (вже під назвою Костянтинівка) мало 65 домогосподарств з 352 мешканцями. У 1967 році тут розміщувався господарський центр колгоспу "Правда".
Динаміка населення:
- 1887 р. - 226 осіб, 1896 р. - 367 осіб, 1906 р. - 426 осіб, 1916 р. - 268 осіб, 1920 р. - 352 особи, 1989 р. - 338 осіб, 2001 р. - 346 осіб, 2018 р. - 344 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 81,50%, російська - 11,56%, молдовська - 4,91%, білоруська - 2,02%
село Новокрасне - (UA51140150120057306) розташоване за 700 м. на захід від центру громади (с.Степанівка) та 1 км. на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 0,805 км², поштовий індекс - 67485, середня висота над рівнем моря 17 м)
Вперше згадується на карті 1863 року як хутір Слободзейський. С 1924 року село під назвою «Ново-Красне» входило до Молдавської АРСР, а в 1940 увійшло до Одеської області та стало центром Ново-Красненської сільради. У 1967 році перейшло до Кучурганської сільради, а до 1984 року - до Степанівської.
Релігія:
- ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ “СПОРУЧНИЦЯ ГРІШНИХ” Церква (УПЦ Московського патріархату) вул. Верхня, 25а
Динаміка населення:
- 1989 р. - 482 особи, 2001 р. - 457 осіб, 2019 р. - 812 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 73,96%, російська - 18,60%, молдовська - 7,22%, інші - 0,22%
село Павлівка - (UA51140150130043962) розташоване на автомобільному шляху регіонального значення Р 33, за 2 км. на захід від центру громади (с.Степанівка), 1.5 км. на схід від молдовсько-українського кордону та в 800 м. на захід від прикордонної проміжної залізничної станції «Кучурган», площа - 0,638 км², поштовий індекс - 67484, середня висота над рівнем моря - 6 м.
Вперше згадується у 1856 році як власницьке поселення «Павлівка» поміщиці Марії Візирянової (славилася своєю деспотичністю та знущаннями над підлеглими). На північ від нього було поселення «Петратіївка», яке в подальшому стало частиною першого. До 1896 року село зросло до 25 дворів і мало власну лавку та корчму. Після революції 1920 року населення значно скоротилося - лише 6 дворів з 26 мешканцями. У 1925-1940 роках село входило до складу Молдавської ССР, а з 1940 року увійшло до Одеської області.
Освіта:
- Павлівська філія Степанівського опорного закладу загальної середньої освіти Роздільнянського району Одеської, вул. Шкільна, 57а
Динаміка населення:
- 1859 р. - 116 осіб, 1887 р. - 114 осіб, 1896 р. - 119 осіб, 1906 р. - 129 осіб, 1920 р. - 26 осіб, 1989 р. - 723 особи, 2001 р. - 735 осіб, 2019 р. - 890 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 65,18%, російська - 32,93%, молдовська - 0,95%, білоруська - 0,41%, болгарська - 0,27%, інші - 0,26%.
#
- База відпочинку "Дашкині ставки" вул.Заречна 4
село Петрівка - (UA51140150140044096) розташоване за 13 км. на північ від центру громади (с.Степанівка) поруч із колійним постом Одеської залізниці "Надія", площа - 0,441 км², поштовий індекс - 67408, середня висота над рівнем моря - 161 м.
В 1936 році залюднений пункт — ім. Г. І. Петровського Вербанівської сільської ради Гросулівського району був переданий до складу Роздільнянського. Станом на 1 вересня 1946 року хутір Петрівка був в складі Шевченківської сільської Ради
Динаміка населення:
- 1989 р. - 48 осіб, 2001 р. - 32 особи, 2018 р. - 47 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 68,75%, російська - 21,88%, молдовська - 9,38%.
село Плавневе - (UA51140150150096277) розташоване на лівому березі річкі «Кучурган» за 17 км. на північ від центру громади (с.Степанівка) та в 600 м. від автошляху Р 33, площа - 0,34 км², поштовий індекс - 67415, середня висота над рівнем моря 17 м.
На початку XX cт. в долині річки «Кучурган» утворилися два поселення: Плавневий-1й (поруч із Кардамичевкою) та Плавневий-2й (поруч із Наксією). С часом Плавневий-1й зник, а Плавневий-2й було перейменовано на Плавневе.
Динаміка населення:
- 1989 р. - 60 осіб, 2001 р. - 49 осіб, 2019 р. - 63 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська 53,06 %, російська 44,90 %, болгарська 2,04 %
село Розалівка - (UA51140150160044251) розташоване на автомобільному шляху регіонального значення Р 33, за 4 км. на північ від центру громади (с.Степанівка) та 100 м. на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 1,585 км², поштовий індекс - 67418, середня висота над рівнем моря 13 м.
Бере початок у XVIІI столітті, про що свідчить збудована у 1797 році церква. У 1856 році поселення, що належало генерал-майору Орлаю, налічувало 14 дворів. Північніше розташовувались поселення Юргівка (поміщика Юргевича) та хутір Матишівка в кожному з яких був постоялий двір. До 1859 року у містечку Розалівка проводились щотижневі базари. До 1886 року село стало центром Розаліївської волості з земською станцією та торгівлею. Наприкінці XIX століття (1896 р.) тут мешкало 277 осіб (48 дворів), діяли волосне правління, лавка та корчма. Після революції 1920 року у селі зафіксовано 88 дворів (371 особа), переважно українськомовних. У 1964 році до Розалівки приєднали сусідню Юргівку.
Біля села знаходиться пункт пропуску через Державний кордон “Розалівка”.
Релігія:
- Церква Рівноапостольних Костянтина і Олени (у минулому — Царе-Костянтинівська церква) (УПЦ Московського патріархату). Найстаріший в районі православний храм.
Динаміка населення:
- 1859 р. - 86 осіб, 1886 р. - 106 осіб, 1896 р. - 277 осіб, 1906 р. - 332 особи, 1916 р. - 284 особи, 1920 р. - 371 особа, 1989 р. - 425 осіб, 2001 р. - 397 осіб, 2018 р. - 441 особа.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська 89,92 %, російська 7,05 %, молдовська 2,77 %, білоруська 0,25 %
село Степанівка - (UA51140150160044251) центр громади розташован на автомобільному шляху регіонального значення Р 33, за 2 км на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 1,97 км², поштовий індекс - 67430, середня висота над рівнем моря - 9 м.
На карті 1796 року на цьому місці існувало поселення Филодора. У 1886 році вже чотири окремих поселення: Милолюбівка (Мала Филодорівка), Степанівка, Додонова (Миролюбівка) та Іванівка (Бузинівка). Сама Степанівка у 1887 році налічувала 48 мешканців (19 чоловіків і 29 жінок). До 1896 року село стрімко зросло до 64 дворів (382 особи), а до 1906 року - до 81 двору (442 мешканці) з католицьким молитовним будинком. У 1920 році село (139 домогосподарств, 595 осіб) переважно німецькомовне (92% населення) увійшло до Одеської губернії. У 1924-1940 роках у складі Молдавської АРСР. У березні 1944 року німецьке населення було депортоване до Вартегау, після чого село у 1940 році повернуто до Одеської області. У 1946 році воно стало центром Степанівської сільради. У 1967 році до Степанівки приєднали навколишні села.
Медицина:
- Степанівська амбулаторія сімейної медицини - вулиця Дружби, 19
Освіта:
- Заклад дошкільної освіти "Ромашка" Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Середня 24
- Степанівський опорний заклад загальної середньої освіти Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Середня, 1Б
- Степанівський міжшкільний навчально-виробничий комбінат Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Дружби, 3
Релігія:
- Святих Віри, Надії, Любові Та Матері Їх Софії Церква (УПЦ Московського патріархату) вул. Ворошилова(?), 1-а
- Євангельсько-баптистська церква, вул. Середня, 25
Динаміка населення:
- 1887 р. - 48 осіб, 1896 р. - 382 особи, 1906 р. - 442 особи, 1916 р. - 330 осіб, 1920 р. - 595 осіб, 1924 р. - 504 особи, 1989 р. - 1790 осіб, 2001 р. - 1719 осіб, 2019 р. - 1844 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 63,78%, російська - 34,19%, молдовська - 1,45%, болгарська - 0,12%, вірменська - 0,12%, гагаузька - 0,12%, білоруська - 0,06%, румунська - 0,06%
Люди:
- Кучеренко Денис Денисович / Кім (12.03.1990 – 10.08.2023) - солдат морської піхоти ВМС ЗСУ (126-та окрема бригада територіальної оборони), учасник російсько-української війни. Герой України (посмертно).
#
- ТОВ СП «Вітмарк-Україна» (Кучурганський завод — основний виробничий майданчик холдингу. Завод виробляє всю лінійку готової продукції компанії, а також займається переробкою фруктів, ягід та овочів.)
село Труд-Гребеник - (UA51140150170043585) розташоване за 15 км. на північний захід від центру громади (с.Степанівка) та в 2.5 км на північний схід від молдовсько-українського кордону, площа - 0,366 км², поштовий індекс - 67417, середня висота над рівнем моря 86 м.
Засноване на початку ХХ ст. під назвою - Гребенник Трудовий.
Динаміка населення:
- 1989 р. - 42 особи, 2001 р. - 13 осіб, 2018 р. – 0 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 53,85%, російська - 38,46%, гагаузька - 7,69%
село Труд-Куток - (UA51140150180046919) розташоване поруч із прикордонною проміжною залізничною станцією «Кучурган» за 4 км. на південний схід від центру громади (с.Степанівка), площа - 0,594 км², поштовий індекс - 67431, середня висота над рівнем моря 25 м.
Залізнична станція та пристанційне селище «Кучурган» засноване під час будівництва залізничної гілки на Кишинів. У 1916 році згадується як населений пункт Кучурган Понятівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії, де на той час мешкало 114 осіб (53 чоловіки та 61 жінка). Назва села, що поєднує слова "труд" (праця) та "куток" (місцевість), відображає радянську традицію перейменувань населених пунктів у 1920-30-х роках.
Динаміка населення:
- 1916 р. - 114 осіб, 1989 р. - 305 осіб, 2001 р. - 276 осіб, 2019 р. - 189 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 46,38%, російська - 42,03%, румунська - 10,51%, угорська - 0,36%, інші - 0,72%
село Широке - (UA51140150190072867) розташоване за 12 км на південь від центру громади поруч із залізничною станцією «Роздільна-Сортувальна», площа - 0,747 км², поштовий індекс - 67459, середня висота над рівнем моря 143 м.
Хутір Широкий, з якого походить сучасне село, з’явився на передодні другої світової війни.
Динаміка населення:
- 1989 р. - 106 осіб, 2001 р. - 100 осіб, 2018 р. - 115 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська 90,00 %, російська 6,00 %, молдовська 4,00 %
село Яковлівка - (UA51140150200063876) розташоване за 7 км на південь від центру громади на автошляху Р 33, площа - 2,403 км², поштовий індекс - 67412, середня висота над рівнем моря 14 м.
Село засноване у 1824 році кріпаками під назвою Кармазіна. (Поруч з Карамазіна також були засновані: Федорівка, Вільчинська, Липівська, Сираківська та хутір Трубачєєва, які вподальшому стали частиною Яковлівки). До 1887 року населення Кармазіна зросло до 195 осіб, а село входило до Розаліївської волості. Наприкінці ХІХ століття (1896) вже мешкало 256 осіб у 44 дворах, а землі належали місцевим поміщикам. У 1906 році село мало земську школу з бібліотекою та розвинуту громаду. Після революції 1917 року Яковлівка увійшла до Одеської губернії, а за переписом 1920 року тут проживало 334 особи (переважно українці). У 1945 році до села приєднали сусідню Шаци, а 16 травня 1964 року Мар'янівку.
Медицина:
- Яковлівська амбулаторія сімейної медицини - вулиця Покровська, 33
Освіта:
- Заклад дошкільної освіти "Пролісок" Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області - вул. Покровська 38
- ЯКОВЛІВСЬКИЙ ОПОРНИЙ ЗАКЛАД ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ СТЕПАНІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ РОЗДІЛЬНЯНСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ - вул. Покровська, 116
Динаміка населення:
- 1859 р. - 106 осіб, 1887 р. - 195 осіб, 1896 р. - 256 осіб, 1906 р. - 317 осіб, 1916 р. - 261 особа, 1920 р. - 334 особи, 1989 р. - 799 осіб, 2001 р. - 887 осіб, 2018 р. – 994 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 90,79%, російська - 7,64%, болгарська - 0,90%, молдовська - 0,56%
